Наукові конференції України, Х Всеукраїнська науково-практична конференція «Біотехнологія XXI століття»

Розмір шрифту: 
ВІРУС ЕБОЛА ТА СУЧАСНІ МЕТОДИ ЙОГО ДІАГНОСТИКИ
Д.А., В.А. Комаров, Тимошенко

Остання редакція: 2015-06-24

Тези доповіді


Вірус Ебола, а також близькі йому віруси Марбург (Marburgvirus) і вірус Лловіу (Cuevavirus) є представниками сімейства філовірусів (Filoviridae), збудників гострої геморагічної лихоманки у людини [1]. Існує п’ять підтипів вірусу Ебола: Бундібуджіо (BDBV), Заїр (EBOV), Рестон (RESTV), Судан (SUDV), ТаїФорест (TAFV). На даний час підтверджено, що спалах хвороби 2014 р. викликано штамом вірусу Ебола з високим ступенем подібності (98%) з EBOV (Заїр) [2].

Ебола вражає переважно клітини ендотелію судин, а також деякі клітини імунної системи і печінки. Серед симптомів захворювання - жар, головний біль, кровотеча слизових, біль у м'язах, кашель, зневоднення [3]. За даними Світової організації охорони здоров’я, починаючи з 25.03.2014 до 10.02.2015 від вірусу Ебола померли близько 9268 людей, хворих – 23034 (переважно в Африці). В Україні не було зареєстровано випадків захворювання на вірус Ебола (EBOV) [4] .

Діагностика вірусу Ебола проводиться на підставі результатів лабораторних досліджень з використанням методів імуноферментного аналізу, реакції нейтралізації, полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскриптазою (ЗТ-ПЛР), електронної мікроскопії, ізоляції вірусу в клітинних культурах. Вірусологічні методи аналізу є надійними, проте потребують часу і витрат. Молекулярні методи не поступаються надійністю результатів та потребують менше часу. Перспективним напрямком є використання експрес-тестів [2].

Паперові індикатори з біологічними маркерами дозволяють розпізнавати різні ділянки геному вірусу Ебола і відрізняти суданський штам вірусу від заїрського штаму. Ця технологія дає можливість виявити вірус протягом 30 хвилин. При цьому собівартість тесту складає всього декілька центів, повідомляє ВВС [5].

Висока летальність вірусу не дозволяє інфекції прийняти характер пандемії. Хоча на сьогодні ліцензованої вакцини проти ХВВЕ досі не існує, проводяться випробовування, що дають позитивні результати. Головною перспективою діагностики на даний час є швидкі та доступні тести, що дозволяють вчасно виявити вірус та розпочати терапію.


Посилання


1. Richardson J.S. et al., Hum Vaccin. 2010 Jun;6(6):439-49

2. http://duieih.kiev.ua/preview_024.htm - Інститут ім. Громашевського

3. Hartman A.L. et al., Clin Lab Med. 2010 Mar;30(1):161-77

4. http://www.who.int/ru/ - сайт Всесвітньої організації охорони здоров’я

5. http://www.bbc.com/news/science-environment-29780942