В Україні гостро стоїть питання профілактики та лікування масових вірусних хвороб, що обумовлені різними факторами, які послаблюють імунний статус організму [1]. Розвиток тривалої інфекції супроводжується пригніченням системи синтезу інтерферонів, що свідчить про необхідність застосування при комплексній терапії хворих препаратів, що мають етіотропну антивірусну та антибактеріальну дію і корегують імунний статус організму. До таких препаратів належить інтерферон (ІФН) та його індуктори [2].

Метою роботи було вивчення інтерфероногенної активності 4,4'-біс-(2-R-етокси)біфенілів – аналогів аміксину, які були синтезовані С.О. Занозою у відділі медичної хімії Фізико-хімічного інституту ім. О.В. Богатського НАН України (м. Одеса). Інтерфероногенні властивості сполук 1 (R =диметиламіно-), 2 (R = 4-метилпіперидино-), 3 (R = [2-метил-2-(4-метилпіперазин-1-іл)-пропіл]­аміно) та препарату порівняння аміксину вивчали на перещеплюваних клітинах РST (перещеплювані тестикули поросят), здатних до продукції ІФН. Базальна продукція ІФН в контрольних клітинах була відсутня. Клітини культивували у присутності сполук впродовж 24 год (діапазон досліджених концентрацій: 0,05 – 50,0 мкг/мл). Показано, що сполуки 1 та 2, як і аміксин, на відміну від сполуки 3, здатні до індукції ІФН у клітинах РST. Сполука 2, на відміну від аміксину, який індукує продукцію ІФН у діапазоні 25,0 – 50,0 мкг/мл, здатна викликати інтерфероногенез у значно нижчій концентрації: 6,25 мкг/мл. Порівнюючи інтерфероногенні властивості сполуки 1 та аміксину, слід зазначити, що для обох сполук найвища продукція ІФН (титр склав 32) спостерігалася при однаковій концентрації (50,0 мкг/мл). Цей факт свідчить про те, що за своїми інтерфероніндукуючими властивостями сполука 1 не поступається аміксину, а її перевагою є значно нижча токсичність.

Результати дослідження підтвердили отримані дані попередніх експериментів щодо актуальності застосування відібраних нами сполук 1 та 2 для подальших досліджень. Дані сполуки є малотоксичними в культурі клітин і, водночас, не поступаються своїми інтерфероногенними властивостями відомому індуктору ІФН – аміксину.