Інтенсивний пошук протипухлинних препаратів, які могли б широко використовуватися в медицині, залишається актуальною проблемою. До таких препаратів відносяться похідні і аналоги ізатину.

Ізатізон – це 2%-й розчин 1-метилізатін-β-тіосемикарбазону (метисазону) в універсальному  розчиннику, до складу якого входять: димексид і поліетиленгліколь-400 у співвідношенні 1:3 [1]. Ізатин є синтетичною молекулою, яка піддається різнобічній хімічній модифікації, що забезпечує одержання його похідних із різними біологічними і фармакологічними властивостями, зокрема із протипухлинною, антивірусною, анти-ВІЛ, антибактеріальною та іншими діями [2].

Дослідження дії препарату проводять на лінії К562 хронічного мієлоїдного лейкозу людини. Клітини вирощують у суспензії за загальноприйнятими методиками у середовищі RPMI-1640 з додаванням 10 % сироватки ембріонів корів. Для досліджень беруть клітини у логарифмічній фазі росту. Клітини культивують у присутності препарату протягом 24-72 годин у 24-лункових пластикових планшетах. Цитотоксичну дію препаратів визначають за допомогою забарвлення мертвих клітин трипановим синім, підраховуючи їх кількість у гематоцитометричній камері Горяєва. Концентрацію клітин з розрахунку на см³ визначають, рахуючи кількість клітин у 25 квадратах камери.  Життєздатність клітинних|кліткових| культур визначають за допомогою колориметричного аналізу оцінки життєздатності клітин: суспензію клітин, що містить досліджуваний препарат, інкубують за присутності 3-(4,5-диметитіазол-2-іл)-2,5-дифенілтетразолій броміду (МТТ), а потім за допомогою спектрофотометрії на довжині хвилі 540 нм вимірюють їх концентрацію.

В ході експерименту буде визначено оптимальну дозу препарату, що забезпечує максимальну кількість загиблих пухлинних клітин, що дасть змогу застосовувати цитотоксичну активність ізатізону для лікування онкологічних захворювань.